Хто ж він – наш Тарас? А він, передусім, людина. Він – українець із усіма чеснотами й пороками водночас.

Але при цьому він відкритий, щирий, навіть тоді, коли його думка не є для когось із нас незаперечною. А чи не за цю душевну щирість ми й поважаємо людину?!

Тарас Шевченко завжди був щирим. У любові й ненависті, в захопленні й зневазі, в святій вірі і сумнівах…

Недруги наші нарекли його «плаксивим поетом». Вони ж бо так і не втямили причину й велич отих «сліз».

Слава Богу, що більшість українців знають і розуміють ціну тим «сльозам». Бо й справді ми, як і Тарас, віримо, що: «На оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

А значить буде Україна!!!

А мрії нашого Кобзаря не про це були?!

Зі Святом, українці!

Зі Святом, дорога університетська шевченківська родино!

З повагою

ректор                                                 Олег ШЕРЕМЕТ